Як горох при дорозі, самотня і сіра –
Я така вже давно, інша не буду,
Колись простого щастя просила, молила,
Тепер – жебрачка, сусідкою бруду.
Моя мрія сім’я – двоє діток-близняток,
Їх батько щасливий, дім – повна чаша,
Вмира в уяві щастя паросток-початок,
А може та ідилія не наша?
Я простягаю руки до обличчя долі
І ганебно її милості прошу,
А та сміється, що ж, іду назад поволі,
Завтра ж слізьми її ноги орошу.
Живе надія хоч на крихітку уваги,
Не знаю чом ти зріксь мого кохання,
Щоб жити я віддала решточки поваги
До себе… Боже, тільки б не мовчання…
У наївних променях маленької свічі
Останні дні фатально перелічу,
Наді мною схрестяться дамоклові мечі
І байдуже… цього я не помічу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449343
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 16.09.2013
автор: Лілея Лозова