Холодна вранішня пора.
Туман сметаною розтікся.
А дуб, що між кущів розсівся,
Із неї сонно визира.
З-за лісу сонця голова
Уже червоним оком світить.
А холод каже – вмерло літо.
І це, звичайно, не слова.
Навколо тихо, ніби ліс
Десь причаївся і розтанув,
А я занурююсь в сметану
Туманних і холодних сліз.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449167
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 15.09.2013
автор: Мірошник Володимир