Пробач мені, прости, молю, пробач,
Що так байдуже розійшлися долі,
Мій відчайдушний стоголосий плач
Вночі почують посивілі зорі.
Я буду згадувати щастя вік,
З моментів зітканих і світлих, і погожих,
Бо ти найкращий в світі чоловік,
І я, навряд, зустріну тобі схожих.
Я відійду у спомин, в небуття,
Хоча тобі не стане з цього гірше,
Бо так вже склалося неписане життя,
Що ти комусь потрібен в ньому більше.
Я не змирилась, плачу і болить,
На серці тріпаному від розлуки шрами.
Та так бува: одна пекельна мить
Руйнує все, що зводили роками.
І я бажаю: іншу приведи
В наш рідний дім, де плакали, сміялись.
Поглянь на ліжко і згадай часи,
Як ми колись на ньому вдвох кохались.
Поглянь на фото – час немов вода,
Тече, та залишає в пам'ять роси.
І хай наступна в тебе запита,
Чом на подушці довгі чорні коси.
Чому у ванні гелі від лупи,
І верещить на відповіді дзвінко,
І хай у дзеркала, ліворуч від софи
Намастить губи у мої відтінки.
І в ліжку, сонний, іншу назови
Моїм ім’ям – воно тобі найкраще.
Прости мене, пробач, молю, прости.
Я, навіть, з іншою тобі бажаю щастя…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449018
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.09.2013
автор: Анна Берлинг