Не ждіть добра, коли забули,
де народились і зросли,
і не журились за минулим,
в якому іншими жили.
Хоч тільки й того, що на згадку
одна місцина на кутку,
де і на сьомому десятку
ще станеш на дубову кладку
в позеленілому ставку.
Пройдеш місточком до криниці
по першій стежці луговій,
зіп’єш студеної водиці
і все минуле освятиться
в далекій пам’яті живій.
Хоч того всього вже немає.
Кочує вимерле село.
Обійстя терням поросло.
Але не те в нас проминає,
чого душі не вистачає,
а те, чого в нас не було.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448839
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.09.2013
автор: I.Teрен