Сльозою вмита застигла тиша,
Лиш на дзвіниці калатає дзвін,
Очищення душі шлють Небеса.
Життєва сага із домівки стін,
Через щілини щемом витіка.
Скородить осінь стиснуті вуста,
Розквітлі пагони зі згустків мрій,
Так викохані звабою літа,
Де жаром майорить небокрай,
А паморозь лягає на літа.
Згортається стежини килимок
І у світла спалахах зникає,
Коли востаннє вже вінець думок,
Безвісті, без вороття згасає.
Пересихає в майбуття струмок.
13.09.13
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448748
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.09.2013
автор: Валентина Ланевич