Твої патрони такі пусті.
Без краплі совісті ти,
Від шматка шкіри і до кисті.
І… Не молишся.
Що? Думаєш можна все?
Ні! У тебе на все про все одне життя .
І в інших теж.
Потрать з розумом!
Набридли рими вже?
Можу й прозою.
Просто з твоїми метаморфозами
все на сміття.
Запаюєш людям після себе поріз?
Навскіс?
Лезом?
Нетверезо!
Та в твоєму стилі.
Коли просять, щоб відпустив,
розв’язуєш очі та вимикаєш світло.
Кактус на твоєму вікні ніколи не розквітне.
І, знаєш, ви такі схожі…
Може колись і прозрієш,
а поки сліпий,
оминай перехожих
і без води свій зелений чай сам пий.
Кричиш, що просто не такий, як всі.
Ха!.. Промовчу..
Образила? Що ж, merci.
Виклич мені таксі.
Бувай! Та ти й не почув…
Мабуть…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448712
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.09.2013
автор: Твоя Наталка