В похмурих вулицях зажурена душа
Блукала ніби в пастці павутиння.
А поруч з нею мовчки я ішла,
Втопаючи в невизнаній провині.
Мені чомусь не вистачало слів
Зізнатись, поступитись, зупинити.
І я боялась. Та і хто б посмів
В такій тягучій тиші говорити.
Здавалось чимсь замислена вона,
То віддалялася, то знов спинялась.
Нарешті мовила: "Я не бажала зла,
Дарма до тебе я не дослухалась.
Стривай, чекай, будь ласка, зупинись!
Пробач, що я не чула твоїх криків!" -
Вона ж то падала, то знов здіймалась ввись,
В похмуре небо, хмарами сповите.
Та ми спинились. Плакала вона.
І в мене сльози очі застилали:
"Пробач мені. Я не бажала зла!
Пробач що я тебе не помічала."
Мовчання. Більше я не мала слів
І аргументів, щоб переконати.
І раптом шепіт крізь туман і сніг:
"Пішли додому. Годі вже блукати..."
30.01.2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448414
Рубрика: Езотерична лірика
дата надходження 11.09.2013
автор: Таня Кириленко