…

Мої  теплі,  мої  теплі.  Мої  добрі  люди.  З  очима  щирими,  як  ранок.  Як  найранковіший  світанок  у  вибіленій  тихій  хаті.  Навколо  якої  мальви.  Мальви  кольору  і  дотику  губ.  Дотику  губ  до  проясненого  навкруг  повітря-цвітіння.  

Мальви  кольору  губ,  мої  теплі  добрі  люди,  що  зникли,  як  усе  зникає,  що  пішли,  як  усе  йде,  що  відбулись,  як  і  мальви  відцвітають  щороку,  і  щоки  їх  ніби  вечоріння  в  паскудному  брудному  місті  –  запалі,  затовчені  темінню,  тиснені  втомою;  і  плечі  їх  ніби  спадаючі  до  канав  цівки  стічної  води  –  опущені,  заплямлені  хворобами,  заплямлені  мороком;  і  плечі  їх  ніби  два  крила  засохлі  чайкині,  скручені  і  стовчені  якоюсь  судомою,  і  чайка  сама  мертва  в  дірах  їхніх  грудей  –  по  усіх  тих  дірах,  велика  і  мертва  чайка,  велика  і  мертва.

Вони  з  зігнутими  вчетверо  шиями.  Мої  теплі  люди  з  розірваними,  як  телефонні  лінії  під  час  війни,  сухожиллями.  Моєї  війни.  Виплеканої  війни  моєї,  гримучої,  голосної,  захворілої.  Як  снопи,  скошені  теплі  люди  разом  зі  своїми  рваними  сухожиллями  і  щоками  запалими  аж  до  самого  дна.  Навіть  глибше.  
Мої  теплі,  мої  теплі.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448350
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.09.2013
автор: kappa