Мою душу омиває ранішній дощ

Мою  душу  омиває  ранішній  дощ,
Мою  душу  освітлює  сонце,
Я  шукаю  її,  як  шукають  весну
На  засніженім  плесі.
Хто  відкриє  мене  у  мені,
Хто  покаже,  де  я  серед  ночі,
Бо  не  вірю  я  в  себе  й  собі,
І  не  можу  знайти  я  дорогу
В  свойм  ж  водовороті.

Ці  пошуки  істини  й  пошук  себе  –  
Одвічні,  неспинні,  болючі.
Це  я  і  не  я,  і  думки  не  мої.  
Я  хочу  добратись  до  центру,  
А  він  все  втікає,  у  даль,  в  глибину,  
І  раптом  болюче,  мов  рана  –  
А  раптом  нічого  нема  у  душі,
Я  –  пуста,  як  бувають  пустими  пустелі.
І  вся  суєта  у  житті  –  лише  бутафорія,  сон,
Що  пролетить  мов  комета.

Проходить  мій  ранішній  дощ,  
Заходить  за  хмарами  сонце,
Я  дальше  шукаю  опору  в  собі,
Викидую  гниль  і  наповнюю  суттю.
І  так  щогодини,  щодня,  щосекунди,
Невтомно  працюю  в  собі,  
Щоб  потім  сказати  –  здаюся.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448295
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.09.2013
автор: Yana Тymur