Баба, мов та сатана,
Вночі діда підняла,
– Вставай, діду, вийди в двір,
Там хтось ходить йди провір.
Доки злазив впав униз,
Каже баба вдало зліз,
Крекче дід хай тобі трясця,
Назад вилізти не вдасться.
Вийшов в двір собака спить,
Місяць в небі аж тремтить,
У кущах щось шелестить,
Це була одна лиш мить.
Взяв мітлу пішов в атаку,
Сам тремтить весь з переляку,
З кущів лізе кум Данило,
На душі аж потемніло.
Зелений змій його здолав,
Та ще пляшину пригортав,
Сіли собі на порозі,
Баба в хаті вся в тривозі.
Довго дід щось забарився,
Може вийшов, заблудився,
Це не жарти впасти з печі,
Треба глянути до речі.
Вийшла, витріщила очі,
Що за п’янка серед ночі,
Шмигнув дід швиденько в хату,
Для Данила дала раду.
До кущів загнала вмить,
Що це в хаті брязкотить,
Дід на піч подерся з ляку,
Слідом баба йде в атаку.
Схибив знову, клята піч,
Не його сьогодні ніч,
Ну, а баба не вгаває,
Все мітлою пригощає.
– Схаменися, я благаю,
Я шкідливість певну маю,
Двічі падав я із печі,
Парашут мій, де до речі.
– Сам ти винен, що звалився,
За кільце чом не схватився,
Лізь на піч та пам’ятай,
Без кільця більш не плигай.
Бережи свій парашут,
Лізь швиденько баламут.
http://antonina.in.ua/index.php/gumoreski/297-did-kosmonavt.html
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448005
Рубрика: Гумореска
дата надходження 08.09.2013
автор: Антоніна Грицаюк