Непомітно, немов випадково,
Розумієш, що зробив майже все,
Щоб життя було/є загадкове,
А стало, холера, воно проносне.
Понесло тебе мов осені лист,
Закружляло і кинуло в танець,
Додало до цього руху дійства
Дарунок від сонця - протуберанець.
Очманіло сьорбаєш каву в кафе,
Радість: на тебе не дивляться кралі,
Бо ти згораєш на аутодафе,
На обличчі: "Попався, каналія!"
Ти нарочито ходою шаркаєш,
Обличчя у тебе - старість як маска,
Але в думках: "Навіщо ти каркаєш,
Птаха невдачі? Замовкни, будь ласка!"
Виявляється: завжди дуже важко
Перемогу знайти в самому собі,
Примусити мислить тільки звитяжно...
Але звично легко жити без злоби!
08.09.2013
К.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447970
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 08.09.2013
автор: Левчишин Віктор