Мінорне
Стукоче осінь в шибку кулачком,
Шепоче вранці падолистом ревним.
Красуне, може, сон повернеш?
За теплу зустріч дякують добром.
Мій сон сховався за вікном.
Я поряд, зайчику. Будь певним –
Ти закохав у себе вельми...
Мов сонце, пестиш вранішнім теплом.
Неспішно догорить зола.
За літом вгнатися несила.
Хтось запитає: «Ти щаслива?» -
Скажу лиш: «Більше не сама».
Картатим пледом кутаю коліна.
Горнятко чаю гріє не сповна.
Може, по келиху вина?
Повірю в диво захмеліла.
Мов листя, струшую тривогу.
Змагаюсь. - Виходу нема...
Всі хворі зникніть! Я жива!
Зніміть з душі скоріш облогу!
Надали би мені лиш змогу
Дістатись перлів, доторкнутись дна.
Яка, скажіть, стабільності ціна?
І чи адресувати дяку Богу?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447772
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 07.09.2013
автор: Інга Хухра