Закотилося сонце за обрій надії,
Воно очі сховало у соромі дня,
Сльозами дощу впали марні надії,
Блискавок розпач роздер мою душу до дна.
Засурмили кольором осінні розграї,
Споконвічної туги мов бути завжди,
І листя втрачають похнюплені гаї,
Щосили Літу надсадно гукають: "Зажди!"
Але Літо тікає за обрій надії,
І я відчуваю знову гуркіт в горах:
Гуркоче у Рахові, ні - в Коломиї -
Сльози спомину про Літо співають про крах.
22.09.1999
К.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447595
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 06.09.2013
автор: Левчишин Віктор