Ти – дивний, тебе ніколи не лякала неминуча старість.
Залишитись в пустій квартирі наодинці з кішкою або із псом
і з’їдати щоранку прописану лікарем кашу із гарбузом.
Перечитувати всоте напам’ять знані книжки
або від перевтоми задихатися у кріслі і робити передишки.
Слухай, я не фанат і не любитель розмов пристарілих.
І взагалі не терплю пліток про серіали і магазинні знижки,
але майже кожного тижня прусь в маршрутках заіржавілих,
щоб вибратись геть за місто.
Вибратись до старих моїх у місця відгримілих.
Там у них попід стелею вузлики із насінням лежать.
І одяг у них пропах від сіножать,
а в кімнаті знайомий запах валідолу,корвалолу,
Інших медикаментів,а ще старого альбому,на який складено крамолу,
щоб не викликати напади сердечні,душевні.
Розбитий радянський телик, який мій дід вважає великим даром.
І під звуки якого засинає щодня із кросвордом і чайним відваром.
А коли маєш намір вимкнути ту безколірну коробку,
Чуєш бурчання : «Я ж дивлюсь. Не натискай на кнопку.»
Та все-таки найкраще бачити їхні радісні обличчя
і простягнені руки,які на щасті тобі перетискають грудну клітину.
Висловлюючи гарячі обійми,які не розівчились до сімдесятиріччя.
Під проводом жалю,відправляючи мене назад у бурхливу міську картину.
Покидаючи їх із буденною місциною ,окулярами для далекозорості,
балакучими сусідами, які новинами не чіткими тримають їх у бадьорості.
Я думаю про те,як гарно ми живемо..
Шкода тільки старість непомітно десь на п’ятки наступає.
Але і вона минає..
Мері Benovski
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447312
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.09.2013
автор: Мері Benovski