Тулись, тулись щокою до щоки...
Дрібне розтане у прекрасній миті.
І ми з тобою у коханні злиті,
на овиді здолаємо роки.
Не стану дорікати: марнота.
А ми були і молоді й красиві.
Сумує бусол на смугастій ниві
крильми за тим , де вічна німота.
Тулись, тулись..., ріднішого нема.
Тебе заколишу, немов дитину.
Я чую в небі окрик журавлиний,
а на землі - покоси і жнива.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447019
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.09.2013
автор: Надія Позняк