В цьому коридорі безлічі гаснучих мрій повітря відгонить кров’ю і безвольністю.
У черзі за смертю кожна із них сподівається на жалість, а, може, й … амністію.
Погляди ховають, викручують зап’ястя, торкаючи долонями безіменну Таємницю.
Простір сповнений відчаю і вагань, кожна стає схожа на опорочену святенницю.
Відводять очі, коли сестра кивком голови запрошує до металево-стерильного кабінету.
На мить таки вибирають життя.
- Так! Мо, народить котра приму балету!
Хтось казав, що демони каються, а призначення жінки – бути берегинею своєї родини.
- Слєдующая!
Без наркозу підписує вирок –
«Аборт
Твоєї
і
Моєї
Дитини».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446754
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.09.2013
автор: nadionchik