Згрібає осінь вітром жовтизну,
Мішає трохи ніжність і цілунки
Самого сонця...Я тебе люблю...
Спасибі тобі Боже за дарунки.
За те,що бачу небо,кольори,
Що смикаю я за спідницю осінь.
Її благаю:завжди приходи.
Я вітер повплітаю в твої коси.
Пересушу з тобою пелюстки
Троянд,сливок,маленької черешні.
Складу у шафу всі твої думки
Щоб у вірші зимою їх занести.
З тобою біля моря весь пісок
Дощем промочу,сонцем пересушу.
Запрошу навіть вітер на тАнок.
Роман писати свій тебе примушу.
А ліс який...Неначе це театр.
І не біда,що дощ плете завісу
Для нареченої із сім молочних фат.
І тягне цю красу до мого лісу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446630
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 01.09.2013
автор: Відочка Вансель