птахи живуть в її волоссі.
(вона носила там раніше квіти).
вони літають в її власнім безнебессі,
складаючи коштовні заповіти.
під її віками хвилює поле квітів.
(там донедавна розливався океан).
чарує і безцінить оксамитом
той погляд, що не гоїть більше ран.
в її руках цвітуть білі лілеї,
(а донедавна то були широкі крила).
всі почуття - затуркані плебеї,
що їх любов раптова сотворила.
в її вустах живе казкова пісня.
це так банально, але гарно, справді.
та стало поцілункам з нею тісно.
та й поцілунки - то солодше, як поправді.
птахи вже не живуть в її волоссі.
таку заніжну й надзвичайну не схотів.
не плакала. навіщо лити сльози?
її не шкода, жаль тільки птахів...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446380
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.08.2013
автор: Дивна