Вдивляючись в квіти осені, під темною парасолькою,
З дощами її непроханими, з світанками непрозорими,
З калюжами темно-сірими, де краплі злітають птицями,
Милуюсь останнім дивом я – ошатними чорнобривцями.
Такі золотаво-сонячні, з червоною оторочкою,
Немовби усмішка донечки в квітчастій мережній сорочці,
Неначе розлите золото так щедро, так безкорисливо
Яскраві квіти-метелики злетівши, в повітрі зависли!
Дурманять солодким запахом, останнім привітом радують,
І стійко стоять під заморозь, коли жовте листя падає.
Стоять. Не чорніють, і світяться маленьким яскравим факелом.
Так гарно. Так обіцяюче, що все буде добре завтра...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445868
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 28.08.2013
автор: Ірина Лівобережна