Ця осені невидима вуаль
закутала аж до знемоги душу…
Мені так жаль… Мені безмежно жаль,
що я іти без нас в майбутнє мушу .
Як сон страшний. Скажи мені, що сплю,
чи розбуди, як завжди, поцілунком,
розвій оту ненависну імлу,
хай новий день постане подарунком.
Не мукою. Бо я із дня у день
не прокидаюсь, відкриваю очі,
ні посмішок, ні жартів, ні пісень…
Я більше так не можу. І не хочу.
Прости мені за біль, прости за все,
прости за те, що йду без нас, без тебе.
Нехай ця осінь сонця принесе
в життя твоє. А я… Мені не треба.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445458
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.08.2013
автор: Virka