Вона була сліпа... І ця ненависть
Зжирала її всю із середини.
Їй всі були байдужі... Зігрівав лиш
Той, що для неї був коханим і єдиним.
Вона йому казала й обіцяла,
Що тільки-но побачить клаптик світу,
За нього тоді миттю вийде заміж,
І подарує йому точно трійку діток.
І от, в одну прекрасну літню днину,
Знайшовся донор. В неї будуть очі!!!
Операція... Радість без упину,
Що відрізнити день вона могла від ночі.
Нарешті вже побачила кохання,
Яке до нині щупала на дотик...
Нарешті прозвучало те питання:
«Ти згодна вийти заміж, люба! Згодна?»
Але по ній пройшовся шок добрячий.
І, впавши на коліна, заридала.
Коханий, виявляється – незрячий...
Тому і «Ні» у відповідь йому сказала.
А він пішов, стиснув душевні сльози,
Пізніше їй записку передавши:
«Ти, бережи, кохана, мої очі,
І знай, тебе одну любитиму я завше!»
//25.08.13//
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445385
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 25.08.2013
автор: Marisong