Колись за князя Ігоря скупого
з древлян здирали дань і не одну.
Та поки не про те ведеться мова,
що у князів бувало на кону.
З тих пір, як не чекають кари з неба,
з вогнем погратись кожному кортить.
Та не про те мабуть сказати треба,
що від засух у селах не горить.
І не про те, що сльози віділлються,
коли в людей останнє відбереш.
І між князів бували мудрі теж,
що пам’ятали – де дурні сміються,
то там з дурних нічого не візьмеш.
Не хочеться ура-патріотизму.
Чого нема, того уже нема.
Не хочеться кричати за Вітчизну,
коли вона по-зрадницьки німа.
Не хочеться молитися щоночі
за наших ближніх – нібито вождів,
яким багатство засліпило очі
пустопорожні, злісні та чужі.
Вже близько не приймається до серця,
що зникло все, чим володіли всі.
Вся Україна за боки береться,
регоче Київ, Борислав сміється.
Все розтягнули злодії-князі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445317
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 25.08.2013
автор: I.Teрен