А дощ мовчав мелодію кохання,
Так дрібно,дрібно вибивав слова.
Неначе шепотів тобі прохання:
Залишся з нею.Бо вона моя.
І я під ним неначе та царівна,
Плету собі вінок твоїх бажань.
Так тихо та мелодія чарівна
Грала у залі зоряних вінчань.
І ніжно дощ ходив,вклонявся ночі.
За мною плівся,в ліжко залізав.
І замість тебе він цілує очі,
І замість тебе ніжно обнімав.
Рівнуєш?Та повір мені,не треба,
Він не залишить, любить більше всіх.
А я тебе кохаю вище неба,
І він до мене в ліжко навіть ліг.
Нап"ється дощ із хмар барв кольорових,
Та де ота веселка?Спить давно.
Малюю Ангелочків паперових,
Кидаю в небо.І через вікно
Малюю дощ.А він мене чекає.
Заходить і сідає каву пить.
Сьогодні він тебе уже впізнає.
Пробач,та досі він зі мною спить.
Ти через нього спиш на старій лаві,
Не ображайся,я його люблю.
Котились зорі блідозолотаві,
Стелили ліжко старому дощу...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445175
Рубрика: Присвячення
дата надходження 24.08.2013
автор: Відочка Вансель