На рубежах крутих віків
стоїть історія на чатах
усіх задуманих початків
і всіх немислимих кінців.
Та древній літопис, [i]писаху,[/i]
як пишуть вила по воді,
хоч і писав писець тоді,
як бачив шапку Мономаха.
Якби проснувся хан Батий,
чи мудрий свідок Ганнібала,
чи наш першопрестольний Кий,
вона б і їх розчарувала.
Як відрізнявся б їхній світ
від світу хронік, манускриптів,
хай, навіть, знайдених в Єгипті
на дні найбільших пірамід.
Згадаймо прихвоснів вождів,
що їх і свиту прославляли,
та геноцид благословляли.
А що ми знали про дідів?
Це теж історія.
Наука!
Чого ж вона тепер навчить,
коли то бреше, то мовчить,
про те, що треба знати внукам?
Ваксуємо вже в котрий раз
халяву й передок держави,
бо здерли з м’ясом нашу славу,
живу історію без нас.
А ми і раді послужити –
у нас роздолля для чужих.
Навчаємо дітей своїх,
як знову хочуть московіти.
Тече крізь нас незримий час.
Минули дні людської злуки,
як українці перший раз
усі гуртом взялись за руки.
Ось та історія жива
від Закарпаття до столиці,
де запорізька булава
в руках Богдана б’є по криці,
що аж відлунює з церков...
Історія гартує волю.
Архангел Михаіл зійшов,
щоб захистити нашу долю.
Чому ж не вміємо тепер,
гуртом, озброєні знаннями,
забути шлях до СеРеСеР?
Невже потрібно не словами,
а каменюкою й кілками
творити в душах перелом,
аби у боротьбі зі злом
вожді не загравала з нами
пайком, серпом чи молотком?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444919
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 23.08.2013
автор: I.Teрен