Правду кажуть, що найкраще вчитися на свої помилках. Отож, почну:
Буває, що ти не спроможний стримати образу. Вона виїдає, вичерпує, наповнює пустотою. І більше не хочеться думати, бо думки мають здатність втомлювати та виснажувати. Подекуди здається, що немає на кого надіятися. Та потім смієшся з себе, бо був абсолютно сліпим, бо поруч з тобою, ті найдорожчі та найближчі, які допоможуть, заспокоють, угамують біль.
Хтось з них може просто сказати: "Все буде окей", хтось нічого не скаже, але щиро буде за тебе переживати, хтось підтримає усмішкою, навіть не знаючи, що сталося, а хтось пройде, не звернувши увагу.
Кожний момент нашого життя палахкотить різним: успіхом чи провалом, щастям чи озлобленістю, мріями чи важкими переживаннями. Все ж буває всяке: щось з того забувається, щось залишається на все життя, а щось вчить і дає велику пораду на майбутнє.
Або ж, дам іншу класифікацію: від чогось можна довго плакати і не пробачити, від чогось - мило посміхнутися, а про щось згадка не дає заснути, бо приносить розпач і, подекуди, гнів.
На днях дали одну хорошу пораду, яку я ніколи, повірте, ніколи в житті не забуду: " Не варто мстити, це найгірше, що може бути".
Досвід і надбання, які дають нам помилки неоціненні. Але те, які ці помилки - заставляє нас задуматися, адже мовчати від образи страшніше, ніж горланити на повну.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444887
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.08.2013
автор: Оля Мрій