Стугоніла земля під копитами коней.
Не здолати. Незмога. Останній поліг.
А згорьована мати, йдучи до полону,
Так розпачливо кликала діток своїх...
Наші ниви стовкли. Нанівець столочили.
Вп’явсь у тіло терновий вінець лихоліть.
У багнищі, брудноті, з останньої сили
Наша скривджена Ненька понині стоїть.
Натерпілась наруги від царських сатрапів,
Приблудила в совєцький засмічений рай.
О народе мій рідний! Куди ж ти потрапив?
Спорохнілі закони. Подвійна мораль.
Наші душі схололи без віри, без волі.
Розпряміть свої плечі, егей, орачі!
За святі обереги, за кращую долю,
За Вкраїну ми схрестимо наші мечі!
...Степовим вітерцем, через доли і води
Я полину в широку замріяну даль,
Де розложисте дерево мого народу,
Де розмовонька рідна й правічна печаль.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444884
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 23.08.2013
автор: Валерій Голуб