Як приречено дощ проникає у землю,
у шпарини спросонних колізій піску.
І долоні твої крадькома в підземеллі
розчісують буйність розморену.
Ніби завше, коли відстань вкотре хитне,
а захекані тижні все йтимуть.
На глибоких слідах від порожніх валіз
проростатимуть втомлено глиби.
Ти, як гордий вдівець, відсторонено йдеш
по коліна набравши вологи.
І хтось знає тебе не в обличчя, а без...
І хтось вправі вертати додому.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444551
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.08.2013
автор: Іванна Шкромида