Я переклав би всі її вірші грузинською,
Жаль-грузинської я не знаю...
Намалював би її Мадонною сікстинською,
Але боюся фарб не відшукаю!
Скільки ще кроків,до вічності?
Скільки ще кроків до вирію?
Дайте,хоч краплю ніжності,
Показну і примарну ідилію!
Апофеоз сімейності-побут,
Апофеоз самотності-смерть...
Кожен ближній,як ворог,
Душа переповнена вщерть,
По вінця червоним,густим вином,
Як древня посріблена чаша,
Все,що у серці зросло зерном,
Навіки вже буде нашим!
Навіщо тобі ще один індивід,
На душу важким баластом...
І без того цей дивний світ,
Давно поділений на касти!
В тебе,напевне,і без мене,
Вже досить спалених мостів,
А я-прокляттям Мельпомени,
Дотла в тобі перегорів!
Тобі напевно і без мене,
Достатньо виплаканих сліз,
А тут ще я:ножем сталевим,
По серцю байдуже-навскіс!
19.08.2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444223
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 19.08.2013
автор: Той,що воює з вітряками