Де туманів легке похмілля
пада веснами в чорні рілля,
де громами вгорі розп’ята
синь небес і дощів кантата –
в день такий розвеснілим лісом
вітер хмари сушить розвісив.
На бентежно-зеленім гіллі
розвіваються білі-білі.
Що гукаю – сама не чую,
десь у лісі луна ночує.
У промінні дзвінкім далина
звіддалік до сердець долина.
В грудях тенькає ніжно, щемно –
мить оновлення, час прощення.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444060
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.08.2013
автор: Omega