Тиша в лісі пливе,
споконвічна, неторкана тиша,
і голубить зорю, і спливає у літо, як сон...
Боже, дайте снаги, щоб відчути, як в темряві дише
Вже минуле моє, ще прийдешнє, і мрії полон...
Хмара спокою, мить, і рожева заграва світанку...
Ви величні, як марево, дивна, заквітчана ніч!
Що зробити мені, щоби знов у хвилястім серпанку
Ви з"явились мені нескінченним наваллям сторіч?
Що зробити мені, як приспати скорботу і тугу,
Невмирущу печаль, що живе за кордоном надій?
Двоє крил, і поринути в спокій, де друга
Прокидається ніч, де надходить в троянді моїй
ясноокий туман...
Наче все те було, та не стало,
За прадавніх-давен,
не тепер,
не тоді,
а колись...
А спокою і вічності
буде до відчаю мало,
поки житиме поруч
сліпа невгамована злість
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=44397
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 29.10.2007
автор: Lilit