[i](Океан Ельзи - альбом "Земля")[/i]
Вечір. Лежиш. Безодня
У серці твоїм навік.
[i]На небі[/i] без неї сьогодні
Не стулиш до р́ання повік.
І вітер шматує безкраїй
Любові смутний океан,
Далеко прямує за хмари
Думок неземний [i]караван[/i].
Він пливе крізь [i]стіну[/i] божевіль
До незвіданих досі країн,
Лиш коли згинуть всі - отоді
Він верн́еться до рідних сторін.
Лиш [i]коли навкол́о ні душі[/i]
Не залишиться для потрясінь,
[i]Обійми[/i] у всій ́ясній красі
Свою Панну зі сновидінь.
Вона прийде неголосно, стиха
В л́егкім мареві світлих одеж,
І відв́ерне від тебе все лихо.
Не [i]стріляй[/i] лиш мовчанням - уб'єш.
Ти прийми її враз наяву,
Коли час прийде вірити в мрії,
На вечірньому тім [i]рандеву[/i]
Сп́овни давні юнацькі надії.
У ній зникнуть усі [i]пори року[/i],
І субтильні буд́уть протилежності.
Сонцесяйно від кожного кроку
Ти скупайся в її [i]незалежності[/i].
Бо твоя [i]Джульєтта[/i] маленька,
Надто схожа на Надю й Лоліту,
Хоч ступає водою тихенько,
Та заведе тебе в [i]Бодегіту[/i],
Віднесе тебе далі в безодню,
В закулісся грому й блакиті.
Ти відчуєш таке лиш сьогодні,
У сонному мареві миті.
А прокинешся - все стане зразу
Ясно, просто, надміру логічно:
Є причина одна: цього разу
Поруч [i]з нею[/i] ти спав цілу вічність.
20/5/12
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443843
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.08.2013
автор: Aelita Bostock