Пусті обіцянки. Закриті на правду очі…
Постійні зневіри, дощі та короткий сон.
Короткі розмови, короткі і дні, і ночі,
Короткі сигнали, мовчання і телефон…
Пусті нарікання. Невміння бодай сказати
Про щось надважливе. Постійний навкруг туман.
Коротка взаємність. Бажання душі вмирати.
Бридкі поцілунки крізь осад, що впав з оман…
Пуста порожнеча, що ллється дощем у душу…
Постійна постійність маразму дає плоди…
Чомусь у воді ти – невтомно кричиш про сушу,
Чомусь коло сонця – ти молиш тії ж води…
І сидячи в барі, де дим тютюновий душить,
Не дивлячись, звісно, що вийшов давно закон,
Сумує людина, не здатна вже місця зрушить, –
Навис над думками одвічних проблем циклон:
Кохання і зради? Чи може життя та смерті?
Ніхто не впізнає, у кого та що болить.
Про вічне у барі, де стіни давно обдерті.
І келихи б`ються. І гул, наче дощ, дзвенить…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443467
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.08.2013
автор: Євгеся Демченко