Амфібрахічний абсурд

                                                                                           
Пусті  обіцянки.  Закриті  на  правду  очі…
Постійні  зневіри,    дощі  та  короткий  сон.
Короткі  розмови,  короткі  і  дні,  і  ночі,
Короткі  сигнали,  мовчання  і  телефон…

Пусті  нарікання.  Невміння  бодай  сказати
Про  щось  надважливе.  Постійний  навкруг  туман.
Коротка  взаємність.  Бажання  душі  вмирати.
Бридкі  поцілунки  крізь  осад,  що  впав  з  оман…

Пуста  порожнеча,  що  ллється  дощем  у  душу…
Постійна  постійність  маразму  дає  плоди…
Чомусь  у  воді  ти  –  невтомно  кричиш  про  сушу,
Чомусь  коло  сонця  –  ти  молиш  тії  ж  води…

І  сидячи  в  барі,  де  дим  тютюновий  душить,
Не  дивлячись,  звісно,  що  вийшов  давно  закон,
Сумує  людина,  не  здатна  вже  місця  зрушить,  –
Навис  над  думками  одвічних  проблем  циклон:

Кохання  і  зради?  Чи  може  життя  та  смерті?
Ніхто  не  впізнає,  у  кого  та  що  болить.
Про  вічне  у  барі,  де  стіни  давно  обдерті.
І  келихи  б`ються.    І  гул,  наче  дощ,  дзвенить…

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443467
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.08.2013
автор: Євгеся Демченко