Я знав тебе раніше? Так і є!
Бо справді відчуваю, що з тобою
Єднає нас щось більше від людей
Чи неба, що одне над головою
Твоєю і моєю. Чи колись
Я думав про таке тобі казати?
Мабуть уже задосить я чекав,
І миті вже не зможу зачекати.
Чому так пізно? Я не знаю сам.
Збрехав. Я знаю – нічого втрачати
Мені тепер. Прийшов кінець кінцям.
Почався відлік, нікуди вертати.
Здається, все життя моє пусте
Для того існувало, щоб тобою
Наповнитися, віднайти все те
Що відчувати можуть тільки двоє.
Дурниці, скажеш ти? Це так, мабуть.
Тоді одну тебе я тут залишу,
А сам піду німий у сіру тишу.
Немов примару, ти мене забудь.
Ти усміхаєшся? Я бачу це!
Нехай ще дощ іде, та сонце світить,
І крізь бетон попроростали квіти.
Без року вічність знаю я тебе.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=44254
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 28.10.2007
автор: furer