Ясніє море, наче вкрите склом,
і тихо в дивних блисках світлозорих,
як лебідь білий з піднятим крилом,
по хвилях човен ковзає прозорих.
Ніхто не знає де, на путь яку,
задує буйно вихор страховитий
й без паруса і мачти, весь розбитий,
він знайде свій кінець десь на піску.
І час мине. Знов променем обвитий
новий вже човен там у даль летить,
але не запитає гордовитий
моряк, що мимо так вперед спішить,
про човен цей, що бурею розбитий
на березі печально буде гнить.
Константин Величков
Цариградски сонети: Сонет VI
Светлей морето, гладко кат стъкло,
и тихо в чудний блясък на зарите
кат лебед бял с разтворено крило
се лъзга ладията по вълните.
Кой знай, така кат плува, някой път
ще духне буйно вихър страховити
и с скъсани платна, с мачти разбити
ще я захвърли нейде на брегът.
Ще мине време. Тъй в зари увита,
ще минва ладия оттамо пак,
но нивга може би не ще попита
край нея проходящия моряк
за ладьята, от бурята разбита,
коя печално гний на пустий бряг.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442512
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 10.08.2013
автор: Валерій Яковчук