Шану віддавши останньому спалаху сонця,
У сутінках блідне напоєний спрагою день.
Сповна випила тишу до постилого деньця,
Серце б’ється не рівно, бо вже давно не кремень.
Земля, спекою зморена, лягла на спочинок,
Вгамувався, в шпарку забився, гарячий вітрець.
Зорі із неба сипнули у груди жаринок,
Кличуть кохання стати по праву з ніччю на герць.
Ніжна музика ллється із вікна, що навпроти,
Заповнює зріз сфокусованої теплоти.
Не обійти визначеної життям дороги
Та не бажається в душі пустоцвітом цвісти.
07.08.13
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442031
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.08.2013
автор: Валентина Ланевич