Духовно-Душевна Суть іде

По  схилу  Кручі  Дніпрової,
По  схилу  душ,  що  померлі
Залишились  в  Кручах  дрімати;
По  схилу  багатодзюрчастої  вежі,
Що  обмаль  побачила  в  часі
До  того,  як  впала  на  Кручі;
По  схилу  кохання  та  вроди,
Бо  час  вже  літами  літає
І  скиглить  у  снах  серед  ночі;
По  схилу  сивин  і  розради
Очей  вже  потухлих  Дніпрових,
Що  бачили  падіння  столиці;
По  схилу  історії-неньки,
Яку  ошукали  вже  діти,
Щоб  вкрасти  кайдани  для  себе;
По  схилам...
Я  йду  відчайдушно,
Змінивши  багато  вже  втілень,
Немов  та  красуня  бікіні,
Знімаю  я  тіла  у  часі.
І  прикро,  і  боляче  знати,
Що  скоро,  ой-леле,  вже  скоро
Не  буду  бачити  Схили
Та  чути  Круч  Дніпрових  турботи,
Бо  все:  кінчається  Міра,
Яка  була  кинута  Мною
У  цей  незбагнений  для  Мене
Світ,
Що  винурював  ніби
Із  сону  Мого  ніби,
Із  сліз  Моїх  невиплаканих  днями,
Ночами  незнаними  ніби...
Я  був  вже  всім  і  усім  -
Немає  розради,
І  радість  загублена  навіть,
Бо  знаю  Усе,
Бо  маю  Усе,
І  втрачати  Усе  не  навчився.
Я  гину/живу,
А  живу  я  довічно,
довічно,
довічно,
довічно...
Турботи...
Чужі  турботи  Землі...
І  Сонця  турботи  чужі...
А  зірки?
Чуже  все  -  чуже.
Набридле.
Забуте  -  ніде,  ніколи  ніде  не  забуте!
Довічний  немов  отой  Бог,
Що  зажди  Себе  вихваляє
У  вчинках  Своїх...
А  я?
Ніколи  не  заздрив  Йому!
Співчував.  Навіть  молився  за  Нього.
Піду  я  до  Батька.
Скажу  я  Йому  спокійно:
"Простиш  вже?"
"Напевно  прощу."
То  я  йду  на  Прощу.
Розтікаюсь  по  Всесвіту  вільно...

29.01.1995
К.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441991
Рубрика: Верлібр
дата надходження 07.08.2013
автор: Левчишин Віктор