Навіщо ти являєшся у часі,
Моя примаро літнього тепла?
Тебе торкнувшись - пальці обпекла,
Жила до цього, наче у каркасі.
Заламує за спину мені руки,
М’який і теплий присмак на вустах.
А пацюки, стрибають в моїх снах,
Від них я не сховаю серця стуки.
Вкладає літній пил раптова злива.
В пустелі досить знемагати,
Коли не в силах відчувати,
Нарешті під дощем була щаслива.
І знову, вільний подих почуттів,
І в ньому - ти отримав, що хотів…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441688
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.08.2013
автор: Глорія