Загорнутий в коричневий конверт,
У дощ вночі на смітнику лежав.
Покинутий, приречений на смерть…
Навіщо ж хтось життя йому давав?
Він зовсім сам (а світ такий страшний),
Беззахисний наляканий малюк...
Не захотіли ″цей тягар″ нести
Дві пари сильних і здорових рук.
Один коли дізнавсь — відразу втік,
Сказав, що не полізе у ярмо –
Він надто перспективний чоловік
Якому не потрібне це гальмо.
А друга… Що сказати?.. Все ж змогла
Наважитись, стиснувши в грудях біль...
Від шоку, коли в світ цей привела,
Злякалась, що не впоратись самій…
В осінню прохолодну темну ніч,
Не плакав, не кричав, а просто стих…
Нікому не потрібна в світі "річ",
Яку знайшов над ранок аж двірник.
Міліція, соцслужби і швидка.
Всі з’їхались – така страшна НП.
Оформили, забрали малюка,
Хвалили Бога, що він не помер.
Тепер у нього дім – це інтернат…
Він не самотній. Там є дітки ще…
Та батька… навіть мами там нема!
І тихо по щоці сльоза тече…
Скажу лишень одне – "Малюк, щасти!
Хай спуститься із неба Божий дух.
Хай прийдуть по життю тебе вести
Дві пари вірних і надійних рук"…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441572
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 05.08.2013
автор: Олександр Яворський