Цей сніг,мабуть, ніколи не скінчиться?! Але як же чудово коли все таке білосніжне, ніби вкрите збитими вершками?! – такі думки переслідували мене,затяту ласунку, коли я прямувала в магазин , купити чогось , смачненького . Нашвидкоруч одягнена, зовсім не нафарбована, я прямувала що разу швидше.
У кондитерському відділі великого супермаркету, не було нікого. Я замріяно стояла біля вітрини уявляючи себе з чашкою гарячого чаю, по той бік скла!
«Весною влаштую собі «Dolche vita капут» а поки що можна» - ще раз заспокоїла себе, коли картинка бегемотита в купальнику знов з’явилась в моїй уяві. А слідом за нею виринули слова якоїсь богемної дами про те, що чоловіки люблять струнких, елегантних . Мені ж важко віднести себе ну хоч до однієї з категорій. Звичайна повненька провінціалочка, без жодних натяків на пафос чи, боронь Боже, глазур. Навіть чотири роки навчання в столиці не посприяли моїй реінкарнації в тусовщицю.
Зовсім заплутавшись, сповнена бажанням поповнити запаси шкідливого цукру в організмі, з одного боку та страхом такі залишитись незатребуваною як чиясь супутниця життя, я вже схилилась до відмови від свого злочинного наміру. Та раптом мої полемічні думки перервав голос, що лунав в сій бік
«.. і ось це тістечко для дівчини.» - завершив перелік замовлень незнайомий парубок. Я озирнулась - в крамниці нікого,крім нас двох. Думки як мурашки побігли швидко і в різні боки.Але жодна не встигла добігти до фінішу, він знову заговорив - « Я,Сергій !» - відразу відрекомендувався хлопець, - можна вас пригостити?» Він ніби зважувався познайомитись, я відчула на собі допитливий погляд продавщиці і не змогла стримати цей зрадницький рум янець що завжди видавав.
- Ой дякую, що ви .- слова завчені з дитинства під керівництвом мами,яка наголошувала, що не можна брати солодощі у незнайомих,самі виривались з вуст - Я на дієті ! – це вже була моя власна незграбна фантазія .
Хлопець ніби засмутився , але наступні його слова ввели мене в стан ступору «Просто це тістечко дуже схоже на вас.»
німа сцена, продавчиня плаче , але стримує сміх.
«Воно таке ж привабливе і зворушливе» - я ніколи не чула, щоб таке говорили про мене не кажучи вже про тістечко, доречі воно, по-моєму, теж зашарілося.
- Пробачте, я мабуть щось не те сказав ! - побачивши мою реакцію, Сергій поспіхом намагався виправити ситуацію. – «Дурна звичка казати, все що приходить на думку в екстремальній ситуації.» . Наївна посмішка просто говорила мені шкода, якщо мої слова Вас образили, але я від них не відмовляюсь.»
Ми обидві мовчки дивились на хлопця, продавчиня напевно чукала поки він розрахується, а я навіть не знаю чого я чекала, може , що він запропонує тістечко ще раз?!.
Сніг за вікном перетворив декілька машин у кучугури, а двірники завзято махають лопатами. Я сиджу біля вікна, схожа на кремове тістечко, біле весільне плаття з вишуканими рожевими квітами на диво пасують до моєї, все ще далекої до ідеалу , фігури.
Ось зараз під * ї де весільний кортеж і моя мрія стане реальністю.
І мене зовсім не бентежить , що коханий не буде носити мене на руках, принаймні недовго, адже він довів, що щиро любить та поважає мене, а не мою зовнішність.
P.S Єдине що мене зараз турбує – Торт вже привезли?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441483
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.08.2013
автор: Марина Василюк