Літала над землею у росянім світанку,
В полоні сну впіймала крилату забаганку.
Тепла усмішка мами стрічала, ген, на ганку,
Була я знов дитина, сон мав мене за бранку.
Вогняним небокраєм вставало сонце сміло,
За нектаром із садка сімейство бджіл летіло.
Димом огорнутий пахучим ступав там тато,
Сочився мед із сотів, бажання саме зріло
Вмакнути так окрайцем, свіженьким білим хлібом!
Було б так смачно! Далі парила над болотом.
З криком кружляли чайки, чалапав бусел кроком,
Зміліла річка в’юнила, там, діти з коширем.
А я уже над полем, де з тиха шумить жито,
Де в колос стиглий сили життєвої налито.
ЇЇ вбираю, в душу переливаю спрагло,
Щоби міццю своєю лягла на серце явно.
04.08.13
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441393
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.08.2013
автор: Валентина Ланевич