Люди…вони й не помічають,
Як почуття зникають.
Але ж я це відчуваю,
Як подолать це я не знаю.
Де той потяг до людей,
Звична алея, не бродвей,
Прості утіхи днів буденних,
Та творчість душ натхненних?
От би руку хтось протягнув,
Хто вже те щастя осягнув,
Хто радість життя уже відчув
І свою справжню сутність збагнув.
А хіба ж то є такі люди?
Усі звичайні,такі усюди.
Де ж та зернинка душі твоєї,
Цвіт дерева серед зими на рідній алеї?
Не будь тією «сірою масою»,
Будь своєю особливою расою.
Для життя ніколи не буде потрібної пори,
Тому попри все мрій, ризикуй і твори.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441385
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.08.2013
автор: wherefore