А син підріс і більше вже не жде
Своїх батьків із вирію-дороги.
Згубив у снах, ніяк не віднайде
Дитячі мрії, болі і тривоги.
Він впевнений: його батьків любов
У кольорі—зелена до оскоми…
Озветься ще на голос мами кров.
Та важко-важко, ніби від утоми.
І понесеться спогадів ріка
У роздумах, немов між берегами:
Чи сніг іде, чи сонце припіка,
А він, малий, щодня чекає мами.
Благенька куртка. Повні очі сліз.
Безрідне цуценятко на пероні.
Та знову марно—поїзд не привіз…
Чужі обличчя в кожному вагоні.
Із плином літ байдужості броня
Змінила почуттів добротний одяг.
Та тільки коле серденько стерня
Щораз, коли проїде поруч потяг.
Це продовження моєї заробітчанської теми. Кому цікаво
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342176
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341770
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310532
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310533
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342286
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441344
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.08.2013
автор: Олена Іськова-Миклащук