Згодом з’являється все те, що колись здавалося недосяжним. Згодом ми робимо те, чого, здавалося б, ніколи не вчинили. І ми уже не ті, не ті думки, не ті слова, не ті погляди, не ті… Кожного дня з’являється щось нове, важливіше, потрібніше. Ми перестаємо бути дітьми і мчимо навпростець в доросле життя, не замислюючись про «сьогодні» - ми його забули. Живемо – бо так треба, так вимагає суспільство. Кожен має певні обов’язки, плани, задуми, справи, кожен має щось своє. Проте є те, що завжди поєднувало людей – почуття. Справжні, щирі, глибокі почуття.
Ми в них не вірили, мабуть, просто розчарувалися. Завжди насмішкувато говорили про всілякі романтичні історії, стосунки, «шури-мури». Проте кожен ж повинен любити, інакше почуватиметься пустим. Наповнювати себе тим, у що не віримо? – Це ж безглуздо. Але ось він – момент, коли все перевертається з ніг на голову, коли невідомо звідки з’являється щось чудове, нове, те, в що хочеться зануритися по самі вуха і залишитися назавжди. Це сталося так несподівано і швидко. Мабуть, так і краще – ти не встигла зрозуміти,що з тобою відбувається і, зрозуміло, ніяк не змогла цього відвернути. І не потрібно. Ти цього хотіла.
Він здався тобі «твоїм» з першої ж вашої нісенітної розмови, якщо це можна назвати розмовою. А далі дорога, думки… І вже потім слова, слова, слова… І ось вона дівоча сміливість - бо ж саме ти написала першою. І ти ані трошки не жалієш про зроблене, а він безмежно вдячний тобі. Ви знайшли один в одному себе. І нехай, нехай вас розділяють кілометри, нехай вашим зустрічам завжди передують очікування і дорога, нехай розмови линуть в соціальних мережах, нехай ваші голоси зазвичай звучать з динаміка мобільного телефону, проте найщиріше, найніжніше, найважливіше ви скажете при зустрічі і навіть без слів.
Захоплюючий, чарівний початок… Чи не так?
Нехай ваш початок ніколи не шукає кінця. Нехай вже краще пагорби, калюжі чи ями, проте за ними ніколи не видно кінця. Але якщо перед вами височіють пагорби – злітайте над ними на повітряній кулі; якщо вам зустрілася калюжа – подивіться у неї – побачите своє віддзеркалення, вас обох; якщо ж ями – перестрибуйте, тримаючись за руки. Не думайте що буде завтра, через тиждень, місяць, рік. Живіть тим «сьогодні», що існує для вас. «Сьогодні», у якому ви зустрілись, «сьогодні», у якому ви знов разом, «сьогодні», у якому ВИ…
Я вже й забула, що ти можеш сумувати, забула й, що ти така самостійна й незалежна леді. Тепер на твоєму обличчі завжди щаслива усмішка, і тобі не потрібно говорити звідки вона в тебе. Вона в тобі, вона сама виринає з тебе і цим дає зрозуміти,що ти не самотня. Не знаю чому, але ця щира усмішка без краплинки лукавості і закохані очі і мене роблять щасливою. Я рада, що ти… ні,ВИ змогли осягнути те недосяжне.
І так, я справді хочу спіймати твій букетик на вашому весіллі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441217
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.08.2013
автор: wherefore