Найдовершеніша втеча-від себе,
Але величність незграбних думок
Перетворює біг на мандрівку.
Твої ж пальці мерзнуть і влітку,
Бо ніч має cхили до об'єднань з холодом,
І тоді уся звичність доторків
Перетворюється на інтуїцію,
Одягається маска духовності,
Щоб відкинути всю зайвину.
І навалою з пістрявих прикрощів
Захистила тебе струна.
Мене раптом обкинуло вірою
В неминучість цього почуття.
Фіміами кадінь приглушені,
Мов протяжний спів вітру
У далекім, самотнім саду.
Я ж прийду.
Бо є двері,
Що відчиняються
Перед
Рівноапостольним дивом,
Перед найбільшою взаємною любов'ю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441003
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.08.2013
автор: Олена Ганько