Земля-наче висушена рана,
Яка гоїлась надто довго,
Щоб не лишити рубець.
Ти назвеш його стежиною,
Мрійники-дорогами,
А я мовчатиму гірко,
Перетинаючи зсуви
Свідомості
Атрофованими відчуттями
Лиш для того,
Щоб стратити відчуття
Себе,
Цієї повздержливої самості,
Втраченої ілюзії,
Що не пристелить своєю
Поблажливістю мій сором.
Діагноз випечено на чолі-
Збідніло - духовна старість,
Марність усіх дій,
Подієвих марень.
Мені часто здається,
Що старець,
Одинокий на своїй дорозі,
Має більше життя,
Ніж ти, поховавши
Мільйони мрій.
Так і живемо в билинному
Полі,
Де лиш вітер нашіптує думи,
Розвіває у шаленій стихії
Зсередини вилитий
Твій попіл безнадій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440906
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.08.2013
автор: Олена Ганько