Дожилися ми, брате. Вже скрізь і повсюди – «братки».
Божевільна сім’я. Розповзлись, захопили Країну
І по-хамськи деруть пирога найласіші шматки,
Залишаючи людові дно – пригорілу скорину.
Дожилися ми, брате. Самі пропустили це зло:
Тим довірили скарб, кому в руцях не стачило моці.
У непевних руках, як воно споконвіку було,
І маленький пірнач – навіть кумові скалка ув оці.
Дожилися ми, брате. Нас доля чека – нелегка.
Чи ховатись по шпарах, чи мовчки терпіти руїну?
Ба, не видно в новітніх холопах свого Спартака,
Все чекаєм когось, хто покличе – за волю Країни!
Дожидаємось дива, а хтось – за хрусткий папірець
Власноруч ставить хрест на своїй та онуковій долі…
Дожилися ми, брате! Та треба скувати кінець
Божевільній сім’ї, край покласти цій дикій сваволі!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440792
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 01.08.2013
автор: Василь Задорожний