Забути, все забути! Назавжди.
Ми більше не повернемось туди,
Де кожний подих повнився тобою.
Ти переможець дивного двобою
Між жалістю і самолюбуванням,
Зрадливими словами і мовчанням…
Мовчало серце. Пінились слова,
За стільки років згіркла пахлава
Твоїх речей. Ти не дзвонив ні разу.
За гордістю ховаючи образу,
Уважно сповідь слухала – і знову
Втрачала волю, принципів основу…
«Не треба! Ні! Не хочу!», – шепотіла,
Але під тиском молодого тіла
Розкрилась, для обіймів, для жаги –
Раптово повінь топить береги,
Невідворотно, стрімко, без упину…
Хай буде так, як є… Хоч на годину…
Жіноча мудрість? Первісний інстинкт?
Заплутаний моральний лабіринт.
Не люблячи, кохання дарувати,
Жаліти і образи пробачати,
І рятувати (хай життя минає!)
Тих, хто про тебе завтра й не згадає…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440343
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.07.2013
автор: Маргарита Шеверногая (Каменева)