А в купі, з мотлохом речей,
Думок, отравлений сніданок,
Гіркий смак болю на губах,
Убита колись гарна рана.
Колись промовлене: Люблю!,
Тепер лиш докором лунає,
Сказав - зарізав самоту,
У серці вогнище палає.
Й не вистачить ніде води,
Щоб те багаття затушити.
Чи втамувати самоти,
Скрипучі серця крики.
Чи здара я до людських втіх,
А чи на вік тепер блукання.
В однокімнатній самоті -
Моє заблудженне кохання!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440322
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.07.2013
автор: Андрій Толіч