Сліпими ми були колись,
жили...можливо просто існували,
й почули голос неба "Помолись!"
Жила, можливо просто існувала,
не знала куди втікти,
в душі свій біль я розкувала,
та кров у жилах перестала бігти.
Із дня у день жила моя душа, а може просто існувала,
Цей сірий світ заполонив усіх,
а сліпота як рідна мати стала,
що породила лід в очах моїх.
Усі - сліпі, і ми були сліпими,
допоки Вищі Сили не з'єднали нас,
а я немов та птиця, що безкрила,
отримала останній шанс.
А Небо сонце засвітило в серці
і відродило істину життя,
в мені живе частинка тебе,
а у тобі захована моя.
І вже нема тебе чи просто мене,
є тільки МИ і більшого уже нема,
ми є одна частинка неба,
одна частиночка життя...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439763
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.07.2013
автор: Бульбашка