Примариться, що зорі – непомітні:
Чи-то світанок, чи-то забуття.
Не бачиш, як цвіте у квітні
Чи-то троянда, чи-то каяття?
Настане час, і виринуть з-під снігу
Бліді серпневі паростки журби.
До неба не злетіти із розбігу
Через вагу невпевнених «якби».
Настане час і вітер стане грою –
Між двох, що душі ллють в слова.
Нам вдвох до моря не стрибнути з головою –
Лютнева злива серце облива…
Та в нас, здається, мить летить стрілою:
Коли поцілить – нас уже нема.
22.07.2013, 19:35
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439720
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.07.2013
автор: Александр Стадник